Сторінка логопеда

Види дисграфій

Одним із основних завдань логопедичної служби в школі є допомога учням, які мають недоліки мовлення і, внаслідок цього, не встигають у навчанні. У дітей – логопатів відмічається несформованість багатьох психічних функцій:

  • зорового аналізу й синтезу;

  • просторових уявлень;

  • слухової та мовної диференціації звуків мовлення;

  • порушення уваги, пам´яті, емоційно – вольової сфери.

Поєднання дефектів звуковимови з несформованістю психічних процесів призводить в свою чергу до порушень окремих операцій письма та писемного мовлення взагалі. Письмо – складна форма мовленнєвої діяльності, багаторівневий процес, в якому приймають участь різні аналізатори: мовнослуховий, мовноруховий, зоровий, загально-руховий, між якими наявний тісний зв’язок. Воно тісно пов’язане з процесом усного мовлення і здійснюється тільки на основі достатньо високого рівня його розвитку.

Досить часто поруч із патологією усного мовлення в 1-х класах виявляються учні з труднощами у засвоєнні читання та письма.

Дисграфія – часткове порушення процесу оволодіння письмом, обумовлене фонетико–фонематичним або нерізко вираженим недорозвитком мовлення.

Розрізняють такі види дисграфії:

  1. Артикуляторно-акустична.

В її основі лежить відображення неправильної вимови на письмі, опора на неправильну вимову. Вона виявляється у замінах і пропусках звуків в усному мовленні і відповідних букв на письмі.

  1. Акустична дисграфія.

В її основі лежить порушення диференціації фонем. Вона виявляється в замінах букв, що відповідають фонетично близьким звукам при правильній вимові. Частіше за все замінюються букви, що означають звуки:

  • свистячі й шиплячі;

  • дзвінки й глухі;

  • африкати й компоненти, що входять до їх складу.

Цей вид дисграфії виявляється в неправильному позначенні м’якості приголосних на письмі внаслідок порушення диференціацій твердих та м’яких приголосних. Заміни голосних навіть в наголошеній позицій (е-и, о-у).

  1. Дисграфія на основі порушення мовного аналізу і синтезу.

Недорозвиток мовного аналізу і синтезу виявляється на письмі у викревленні структури слова і речення. Характерні помилки: пропуски голосних; перестановка та дописування букв; пропуски, дописування та перестановка складів; написання слів разом (наприклад, прийменників зі словами); окреме написання частин слова.

  1. Аграматична дисграфія.

Вона пов’язана з недорозвитком граматичної будови мовлення: морфологічних і синтаксичних узагальнень. Аграматизми на письмі виявляються у спотворенні морфологічної структури слова, заміні префіксів і суфіксів, порушенні конструкцій речень і узгодження в них.

  1. Оптична диграфія.

Вона пов’язана з недорозвитком зорового гнозису, аналізу і синтезу, просторових уявлень і проявляється в замінах і спотвореннях букв на письмі.

Найчастіше замінюються графічно подібні рукописні букви:

    • ті, що складаються з однакових елементів, але по-різному розміщених у просторі (в – д, т – ш);

    • ті, що містять однакові елементи, але відрізняються додатковими елементами (и – ш, п – т, х – ж, л – м);

    • дзеркальне написання букв (с – , є – э);

    • пропуски елементів, особливо при з’єднанні букв, які містять однаковий елемент (ау – );

Такими є основні види дисграфії. Але практика доводить, що дисграфія одного виду у чистому виді зустрічається дуже рідко. В основному порушення письма однієї дитини мають ознаки декількох видів дисграфій.

Тому, на практиці виділяють такі види дисграфії:

1. Порушення письма, обумовлене фонетико-фонематичним недорозвитком. Воно може мати ознаки акустико-артикуляторної, акустичної дисграфії та дисграфії на основі порушення мовного аналізу і синтезу;

2. Порушення письма, обумовлене нерізко вираженим загальним недорозвитком мовлення. Воно може поєднувати ознаки дисграфій, що були у 1-му випадку, і ще аграматичної дисграфії.

Оптична дисграфія іноді зустрічається у чистому вигляді, також її елементи можуть бути присутні у будь-якому виді порушення писемного мовлення.

Для дітей-дисграфіків характерні

специфічні помилки на письмі:

  1. На рівні слова (до них призводять труднощі аналізу і синтезу мовлення):

  • окреме написання частин слова (б рат);

  • написання разом службових слів з самостійними (влісі) або двох самостійних слів (ідедощ);

  • помилки, що пояснюються труднощами морфологічного аналізу і синтезу:

– при чергуванні голосних та приголосних у корені слова (кіт – кіти, око – оки):

– при творенні прикметників від іменників (хвіст лисиці – лисиний хвіст).

  1. На рівні речення і словосполучення:

    • відсутність позначення меж речень, або довільне їх позначення;

В основі лежить несформованість вміння сприймати інтонаційне оформлення фраз і співвідносити його з основними правилами пунктуації.

  • неузгодженість членів речення в роді, числі та відмінку (гратися лялькам);

  • труднощі у вживанні прийменників – опускання їх або заміна.

Основні напрями корекційної роботи:

  1. Робота над звуковимовою. Необхідно усунути всі недоліки у вимові фонем.

  1. Розвиток фонематичного сприймання. Диференціація опозиційних звуків і складів проводиться не тільки на слух, але й закріплюється в писемному мовленні (з опорою на мовноруховий аналізатор).

  1. Розвиток навичок звукового аналізу і синтезу. Робота з розвитку фонематичного сприймання переходить в роботу з розвитку навичок звукового аналізу.

  1. Збагачення словникового запасу і розвиток практичного вміння користуватися ним. Дітей навчають різним способом творення слів. Розширюється, уточнюється, закріплюється словниковий запас дітей.

  1. Розвиток граматичних навичок. Проводиться робота над розумінням і вживанням прийменників, складанням речень, поширенням і скороченням речень тощо.

  1. Розвиток зв’язного мовлення як усного, так і писемного.

Дисграфія і дислексія: що потрібно знати батькам,
дети которых с трудом пишут и читают діти яких мають труднощі під час письма і читання

 В останні роки з’явилася досить велика кількість школярів, які мають труднощі опановуючи рідну мову як навчальний предмет.  Батьки скаржаться на неуважність дітей, непосидючість, небажання вчитися, негуманітарний склад розуму і т.п.  У деяких випадках батьки мають рацію, але часом за цим стоять більш серйозні речі: фізіологічні, психологічні, неврологічні й мовленнєві проблеми. Труднощі в оволодінні навичками письма і читання в логопедії називають дисграфією і дислексією. І дуже часто ці два діагнози стоять поруч. Если есть что-то одно, то имеется и другое.

Дисграфія (від грецького “дис” – утруднення, порушення, відхилення від норми; “графо” – писати, зображувати) – часткове порушення процесу письма, при якому спостерігаються стійкі помилки: перекручування і заміни букв, спотворення звуко-складової структури слова, порушення злитості написання окремих слів у реченні, аграматизми на письмі.

Письмо як вид мовленнєвої діяльності передбачає фіксацію власних думок за допомогою певного графічного коду. Письмо – вельми складний вид діяльності, в його формуванні беруть участь всі відділи кори головного мозку. Психофізичною основою письма є взаємодія роботи різних аналізаторів – мовнорухового, слухового, зорового, рукорухового. Під час письма відбувається взаємодія таких психічних процесів як мислення, пам’ять, увага, уява, мовлення зовнішнє і внутрішнє.

Процес письма складається з п’яти психофізичних компонентів:

  1. Акустичний (почути і виділити звук).

  2. Артикуляційний (промовити звук, склад слова, встановити послідовність звуків).

  3. Зоровий (уявлення графічного образу звука, переведення звукової структури у графічні знаки).

  4. Утримання в пам’яті графічних символів, а також їх правильна просторова організація.

  5. Наявність сталої уваги, знання орфографічних та пунктуаційних правил.

Під час письма потрібно зробити фонематичний аналіз слова, співвіднести кожну фонему з буквою, написати букви в певній послідовності.

Процес письма проходить декілька стадій: розуміння того, про що будемо писати, його програмування; переведення в графічний код. Процес письма фактично є зворотним процесу читання.

Написати слово значно важче, ніж прочитати його. Труднощі в оволодінні письмом обумовлені тим, що або кожний з процесів, необхідних для написання слова, або якась частина з них у дитини недосконалі. Недостатність фонематичного аналізу ускладнює процес поділу слів на складові частини та перешкоджає точному розпізнаванню кожного з виділених звуків.  Через недоліки вимови важко робити звуковий аналіз та синтез слів. Через порушення моторної сфери (недостатня координація відповідних рухів м’язів пальців, нестійкість всієї кисті руки і т.п.) спостерігаються помилки в зображенні букв, просторовій орієнтації на аркуші паперу, рядку.

Починати роботу для профілактики дисграфій варто ще в дошкільному віці. Вже тоді у дітей можуть бути передумови до розвитку в подальшому дисграфії. Якщо трирічна дитина говорить “їм ложком” (за аналогією з “ріжу ножем”), то це вкладається в рамки нормального мовного розвитку, тому що тут вживається типова для української мови форма орудного відмінка, хоча й неправильна для цього іменника. Але якщо дитина говорить “їм ложка”, то це виходить за рамки.  У дошкільному віці мова йде про виправленні аграмматизмів усного мовлення дітей, а при успішному вирішенні цього завдання вони вже не з’являться в писемному мовлення. Якщо ж заняття з логопедом не принесли належного результату, або дитина не займалася з логопедом, і батьки бачать величезну кількість помилок під час письма дитини, то слід відновити заняття (або почати їх). Дісграфія не зникне сама, її потрібно виправляти.

Дислексія (від грецького “дис” – порушення, відхилення від норми, утруднення і “лего” – читати) – це розлади, основний прояв яких – стійка, вибіркова нездатність опанувати навичками читання. Стійка нездатність опанувати складозливанням і автоматизованим читанням цілими словами, що нерідко супроводжується недостатнім розумінням прочитаного. В основі розладів лежать порушення специфічних церебральних процесів ( “церебро” – головний мозок (лат.)), в цілому складають основний базис навичок читання.

 Читання – вид мовленнєвої діяльності, в процесі якого буквений код переводиться в звуковий та здійснюється розуміння прочитаного матеріалу. Психофізичною основою процесу читання є взаємодія роботи зорового, мовнорухового, слухового аналізаторів і таких психічних процесів, як мислення, мовлення, пам’яті, уваги, уяви. Читання – це один з видів писемного мовлення, що є більш пізнім і складним видом, ніж усне мовлення.  Формується читання на базі усного мовлення.

Вміти читати – це означає вміти:

  • співвіднести наявні уявлення про зоровий образ мовленнєвої одиниці (слова, словосполучення, речення) з побаченим (написаним) – побачити;

  • співвіднести зоровий образ мовленнєвої одиниці з її слухоруховим чином – вимовити;

  • співвіднести зоровий образ мовленнєвої одиниці з його значенням – зрозуміти.

Визначають чотири етапи читання в залежності від механізму процесу читання:

  1. Оволодіння звукобуквеними позначеннями.

  2. Етап аналітичного читання, при якому одиницею читання є буква-склад і розуміння відстає від вимови (поскладове читання).

  3. Етап становлення синтетичних прийомів читання, при якому одиницею читання є слово, а розуміння наближається до вимови.

  4. Етап автоматизованого (синтетичного) читання, одиницею читання є словосполучення, речення або абзац, а розуміння випереджає вимову.

Уміння, необхідні для успішного формування процесу читання:

  • Сформованість фонематичного сприймання (диференціації та розрізнення фонем).

  • Сформованість фонематичного аналізу (виділення звуків з мовлення).

  • Сформованість зорового аналізу та синтезу (визначення подібності та відмінності букв).

  • Сформованість просторових уявлень (вліво – вправо, вверх – вниз, великий – маленький, на, під, за, близько, поруч і т.п.).

  • Сформованість зорового мнезису (можливість запам’ятовування зорового образу букв).

  • Сформованість словникового запасу, зв’язного усного мовлення (класифікація предметів; узагальнення предметів; правильні й граматично правильні відповіді на запитання; пояснення призначення предметів).

  • Емоційний розвиток дитини (стала увага, вміння працювати самостійно, швидке переключення з одного завдання на інше, чітке виконання інструкцій дорослого і т.п.)

  • Добре розвинена дрібна та загальна моторики.

  • Сформованість вміння спілкуватися з однолітками.

До групи ризику дітей з дислексією потрапляють ті школярі, у яких є:

  • порушення фонематичного слуху;

  • порушення просторового сприймання;

  • порушення взаємодії між слуховим, зоровим і кінестетичним сприйманням і уявленнями (рух, положення в просторі);

  • порушення поведінки і працездатності;

  • погане запам’ятовування знаків;

  • погана диференціація звуків і букв;

  • погане зливання звуків;

  • труднощі у здійсненні звукового аналізу слова.

При дислексії одне й те ж слово дитина може прочитати і правильно і неправильно, помилкове прочитання з кожною спробою виглядає по-новому. Деякі діти труднощі при прочитанні намагаються обійти шляхом підбору слів, спираючись при цьому на початкову частину слова або на подібність звучання, більш старші – на контекст. Розуміння прочитаного або утруднене, або повністю відсутнє (механічне читання).

Зустрічаються й такі варіанти дислексії, коли при дуже низькій якості техніки читання, великій кількості допущених помилок, дитина може досить повно переказати основний зміст прочитаного. Зустрічаються і випадки протилежного характеру: при досить швидкій техніці читання дитина майже нічого не розуміє з прочитаного.

Повністю усунути дисграфію і дислексію досить складно, але це не означає, що не потрібно працювати над цим. Слід звернутися за допомогою до шкільного логопеда або дефектолога, чітко виконувати всі рекомендації спеціаліста та позитивний результат обов’язково прийде.

➤